Як шкільний проєкт про окупацію Криму та російську агресію перетворився на платформу для широкого діалогу

Що ми знаємо про російську агресію? Насправді дуже багато. Завдяки книгам та документальним фільмам ми можемо бачити її не лише власними очима, але й очима політиків, військових, політичних в’язнів.

Але чи можемо ми побачити цю історію такою, якою її бачили підлітки? Саме таке питання постало перед учнями та ученицями ліцею під час відвідування виставки, присвяченій АТО, на початку 2021 року. Це стало основою ідеї шкільного, а згодом і всеукраїнського проєкту “Окупація очима підлітків”. Це історії, зібрані підлітками в героїв, які на момент початку російської агресії також були підлітками. Історії про вибір, самоідентифікацію, невизначеність, і кожна з них варта особливої уваги.

Проєкт “Окупація очима підлітків” можна розглядати з двох вимірів – організаційного та ціннісного. Команда складається, як з учениць ліцею, так і з батьків, тому організаційно – це майже еталонна співпраця трьох важливих учасників освітнього процесу: учениць, батьків та ліцею. Майже за рік команді вдалося відзняти приблизно сорок історій (за деякими з них нам довелося навіть поїхати у “відрядження” в Дніпро), підготувати матеріали для “Кримської платформи”, а також кількох видань – “Української правди” та журналу “НВ”.

“А знаєте, я пригадала як у другому класі ми на уроках плели маскувальні сітки для військових” – саме такими словами одна з учасниць команди перервала нашу розмову на одну з буденних тем. Здається, що вагон Інтерсіті – не найкраще місце для таких спогадів. Мабуть, загалом таких місць немає. Але чому важливі ці слова? Вони розширюють контекст окупації і примушують поставити собі ще одне запитання: “а чи можуть після цього учасниці команди стати “по той бік” та перетворитися на героїнь проєкту?”. Адже й вони мають таку історію, і скільки їх в Україні?

Участь у команді проєкту змогла навіть поповнити список бажань команди. Одна з героїнь настільки закохано розповідала про своє місто, що слова “хочу побувати в Донецьку” ще кілька днів доволі часто лунали в нашому спілкуванні.

Це все про те, як історія однієї дівчини допомагає боротися зі стереотипами та упередженнями. І коли через такі історії у відповідь на слова “хочу побувати в Донецьку” ми будемо чути відповіді “І я також” не лише від тих, для кого це місто було домом, – то це ще один великий крок до перемоги.

Насправді, це може бути будь-яке місто, важлива лише відповідь. Для таких інсайтів учням знадобилося пережити багато історій разом із героями та героїнями проєкту.

Саме ці історії відображені в збірнику та відео, можуть стати основою для інсайтів також і ваших учнів та учениць. Важливо, що це історії підлітків, зібрані підлітками. Герої проєкту на момент початку окупації перебували в тому самому віці, в якому перебувають ваші учні та учениці зараз.

Ми, учасники проєкту, закликаємо вчителів шкіл використовувати наші матеріали на уроках історії, громадянської освіти, говорячи про ідентичність та майбутнє України.

Особливо актуально це в такі дні як 26 лютого, в День кримського спротиву. І важливо поговорити в цей день не тільки про формальні речі, а про реальні свідчення.

Це – найкращий спосіб для протидії російській дезінформації.

Також проєкт цінний не тільки тим, що його матеріали можна використати у викладанні, але й тим – що повторити такий досвід може кожен охочий. Прикладом цього може стати відео, яке учасниці проєкту готували до шкільної презентації. Тут зібрані історії учениць та учнів, учительок нашого ліцею. Це допомогло іншим учням та ученицям зрозуміти, наскільки близька до них ця тема, глибше поглянути на історії їхніх однокласників та однокласниць.

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
Сайт
* Текст повідомлення
Введіть число, яке Ви бачите праворуч Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.